Ціна депутатського слова |
||||
|
|
СУСПІЛЬСТВО Ціна депутатського слова Дев’яносто три відсотки охтирчан не вірять передвиборним обіцянкам тих, хто сьогодні йде у місцеву владу. Принаймні, саме таким виявився результат телефонного опитування, яке в режимі реального часу проводять наші колеги – журналісти місцевої охтирської телекомпанії «Пульсар». Навіть якщо взяти до уваги те, що опитування ще триває і результат може дещо змінитися, що люди негативні емоції висловлюють активніше, ніж позитивні, все ж розчарованих виборців надто багато. Причому, Охтирка – не найбідніше місто нашої області з досить розвиненою комунальною сферою і соціальною інфраструктурою. То чому ж тут так багато незадоволених? Можна, звичайно, сказати, що такий результат зрозумілий, бо людям завжди хочеться в житті чогось більшого і кращого, як вони мають. Але й можна подивитися на проблему з іншої точки зору. Наприклад, з тієї, що така недовіра – це ще й своєрідний лакмусовий папірець, котрий показує «успіхи» в роботі депутатів, строк повноважень яких вже закінчується. Тобто, люди не вірять сьогоднішнім кандидатам, бо знають, як працювали їхні попередники. Власне, можливість проаналізувати те, як виконуються передвиборчі обіцянки маємо. Нехай і на прикладі однієї Охтирки. Недарма ж у власному журналістському архіві зберігаються передвиборчі програми тих політичних сил, які обіцяли «зробити рай хоча б в одному окремо взятому місті Охтирка» чотири роки тому. То чому б і не дістати ці, вже трохи зжовклі від часу папірці, і не прослідкувати, а як же виконали свої обіцянки ті депутати, що пропрацювали в Охтирській міській раді п’ятого скликання з 2006 до 2010 року. Тоді, в 2006 році, йдучи на вибори, відразу кілька політичних сил декларували здійснення важливого для районного центру питання – добудови другої черги КЗ «Охтирська центральна районна лікарня». Для міста то, справді, важлива справа, яка б вирішила чимало проблем і для медиків, і для пацієнтів. Адже охтирська лікарня сьогодні, фактично, «розкидана» в різних частинах міста, більшість відділень працюють в старих, якщо не сказати давніх приміщеннях. Тож зрозуміло, чому відразу в програмах кількох політичних сил з'явилися такі рядки: «…добиватися виділення коштів на закінчення будівництва Центральної районної лікарні», «…доведемо до завершення будівництво лікарняного корпусу Охтирської ЦРЛ», «…залучення коштів з різних джерел, в тому числі позабюджетних, для добудови та введення в дію другої черги лікарняного комплексу». Відразу скажемо, що, на жаль, гарні обіцянки так і залишилися лише протоколом намірів, а не конкретною справою. І хоча окремі депутати, ніде правди діти, допомагали по мірі своїх зусиль медичному закладу, але ж до основного питання – завершення або, принаймні, відчутного зрушення незавершеного будівництва з «мертвої точки» справа за минулі роки так і не дійшла. Чесно кажучи, тільки з розумінням реалій сьогодення починаєш розуміти, що іноді ті, хто так прагне влади, відверто «пошиває нас у дурні», розуміючи, що ніхто детально програм не читає і наперед не задумується, чи будуть насправді виконані програмні засади кандидатів і політичних сил чи ні. Так, деякі міські політичні осередки зазначили у своїх програмах, що будуть виступати «…за стабільні ціни на комунально-побутові послуги, на товари першої необхідності та ліки», «…не допускати необґрунтованого підвищення цін на проїзд у міському транспорті та на комунальні послуги». Мабуть, ще тоді варто було зрозуміти, що йдеться лише про «дешевий популізм». Бо кожен з нас на своїх і без того «худеньких» гаманцях відчуває, що вартість комунальних послуг зростала і зростає невпинно, як і ціна проїзду в громадському транспорті. Про ліки вже й не говоримо. Лише добрим трохи романтичним наміром можна назвати пункт у програмі однієї з «охтирських» політичних сил про те, що «…кожен випускник загальноосвітньої школи вільно володітиме принаймні однією іноземною мовою та вмітиме працювати на комп’ютері». Хоча і в цю романтику навіть за період однієї депутатської каденції можна було внести бодай трохи життєвої конкретики, якби осередок цієї ж партії знайшов можливість хоча б для однієї місцевої школи подарувати комп’ютер. А їх, судячи з фактів, що звучали під час останніх серпневих конференцій, в навчальних закладах міста – дуже недостатньо. І хоч факти, коли політичні партії допомагали школам з електронікою були, але саме та політсила, що задекларувала «повну комп’ютерну грамотність» підростаючого покоління, залишалася осторонь цього, так би мовити, процесу. Серед обіцяного охтирчанам депутатами міськради п’ятого скликання від різних партій були пункти, які при бажанні і певних зусиллях можна було виконати. Скажімо, ті, що стосувалися «…спорудження в Охтирці пам’ятника охтирчанам-учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС», «…відновлення та будівництва ігрових майданчиків для дітей молодшого віку», «…розв’язання питання вивезення сміття з вулиць нашого міста». Та все це так і залишилися на папері. Більше того, коли один з підприємців міста, і навіть не депутат міськради, в мікрорайоні Дачний облаштував дитячий ігровий майданчик за власний кошт, керівництво житлово-комунального господарства, замість того, щоб оперативно посприяти в узаконенні майданчика, прислало робітників з настановою вирізати споруди. Нам усім хочеться жити в затишному місті, мати роботу, житло, бути здоровими. Граючи на цих простих людських потребах, місцеві політики щедро обіцяли відновити роботу промислових підприємств, вкрити дороги хорошим асфальтом, забезпечити освітлення всіх вулиць і провулків. Однак ні нових промислових підприємств в місті не з'явилося, ні поодинокі поки що існуючі не запрацювали. А колишній флагман охтирської промисловості ВАТ «Нафтопроммаш» і досі залишається в боргах, про що не раз йшлося на засіданнях міської тимчасової комісії з питань погашення заборгованості із зарплат (грошового забезпечення), пенсій, стипендій та інших соціальних виплат, в тому числі й на тому, що відбувалося недавно, – 23 вересня нинішнього року. Та й охтирські дороги також не радують ні водіїв, ні пішоходів. Околиці міста здебільшого залишаються невпорядкованими і, до речі, погано або й зовсім неосвітленими, а центральні вулиці міста «пережили» нинішню теплу пору року практично без будь-якої належної дорожньої розмітки. Невже такою має бути депутатська турбота про виконання хоча б окремих власних обіцянок? А про деякі пункти, які таки вдалося виконати охтирській міськраді, хочеться сказати: «Краще б і не бралися». Скажімо, в одній з програм п’ятирічної давності було сказано: «…ініціювати передачу парку культури і відпочинку ВАТ «Нафтопроммаш» у комунальну власність міста та сприяти його реконструкції». В іншій ратували «…за впорядкування парків і зон відпочинку». Справді, сьогодні можуть депутати рапортувати, що цей пункт їх передвиборчих обіцянок таки виконано. Навіть реконструкція названого вище парку почалася. Але, на жаль, поки що обмежилася вона тим, що вирубали старі тінисті дерева, а нових висадили зовсім мало. Тому навіть невтаємничені в тонкощі садово-паркової архітектури жителі міста не раз під час розмов на цю тему обурювалися і говорили, що доцільніше було б відновлювати парк, де раніше був бодай якийсь затишок, поступово. Тепер же тут практично пустка, схожа на описану українським письменником Борисом Антоненком-Давидовичем в його повісті «Смерть», що переносить нас у Охтирку періоду середини 20-х-30-х років, на «зарослу споришем площу коло собору, де стирчать сухі деревця майбутнього соціалістичного парку і стоїть незакінчений п’єдестал пам’ятника жертвам перших жовтневих боїв». Екологічна тема для Охтирки, взагалі, розмова особлива. Найперше, стосовно річки Охтирки, що тече центром міста. Вже не одне десятиліття йдеться про необхідність її очищення. І одна з депутатських команд міськради п’ятого скликання також брала на себе амбіційне завдання: «Ми неухильно будемо добиватися…першочергових заходів по очищенню русла Охтирки». Скажемо відверто: «Не добилися!» Поодинокі спроби окремих громадських організацій: козаків, «Погляд» спільно з «Просвітою», що виходили самотужки давати лад хоча б на прилеглій до річки території справи не вирішили. Річка все більше «зацвітає» водяною зеленню і вкривається ряскою, яку охоче виловлюють жителі приватного сектора для своєї птиці. Аж ніяк не буде перебільшенням сказати, що тільки через байдужість депутатів міськради, саме тих, хто говорив про «…збереження історичної та культурної спадщини», місто втратило пам’ятку архітектури місцевого значення. Знесено оригінальної архітектури будівлю, стіни якої дихали історією і яку в Охтирці традиційно називали кафе «Журавлик», споруджену ще відомими меценатами Курилами. А на її місті вибудували недоречний розважальний заклад. І, може, в тому, що той розважальний центр, в який вкладено чимало коштів, так і не запрацював і досі стоїть пусткою, є певний знак: коли люди не відають, що творять, їх підправляє доля. Розмову про ціну депутатського слова, чи, то пак про те, як кандидати в депутати виконують свої передвиборчі обіцянки, можна продовжувати довго. Є ще достатньо багато програмних засад, які, ставши депутатами Охтирської міськради п’ятого скликання, колишні кандидати так і не виконали. Але, мабуть, і переліченого досить. Тож, погодьтеся, є таки в охтирчан всі підстави не довіряти передвиборним обіцянкам сьогодні, бо здебільшого так і не дочекалися виконання красно обіцяного вчора. Наталія ЗАЇКІНА (Охтирський корпункт) «Сумщина», №121-122, п’ятниця, 22 жовтня |
