Охтирський слобідський козацький полк |
||||
|
|
Північна війна Вісімнадцяте століття принесло і початок війни зі шведами. Цар Петро вирішив повернути собі побережні землі Балтійського моря, захоплені Швецією. Ця кривава війна, що продовжувалася довгих 20 років, отримала назву Північної війни. 18 лютого 1700 року охтирський полковник Іван Перехрестов отримав жалувану грамоту, в якій підтверджувалися привілеї козаків і встановлювався новий реєстр на 820 чоловік. 19 серпня була оголошена війна Швеції, а уже 18 листопада московське військо розгромили під Нарвою, українські козаки у цій битві участі не брали, оскільки тільки у жовтні вирушили у похід. Охтирський полк був частиною 30-тисячної армії воєводи Бориса Шереметьєва. Зима їх застала у районі прикордонних міст Аскова і Печори. Не відчуваючи загрози від російських військ та козаків, шведський король Карл ХІІ спрямував основні свої сили проти Речі Посполитої, залишивши у Ліфляндії лише корпус фон Шліпеннбаха. На початку 1701 року 20-тисячна армія Шереметьєва (у її складі було 2,6 тисяч слобідських козаків) вступила на територію, яку контролювали шведи. Перший бій відбувся біля Рапіно, де війська під командуванням Шереметьєва на голову розбили шведський загін із 600 чоловік. Після бою живий залишився один поручик, а наші втрати були мізерними - лише 12 козаків загинули або одержали поранення. Наприкінці 1702 року Охтирський полк повернувся додому. Відповідно до царського указу від 15 вересня 1705 року були скасовані звання військових воєвод, уся влада на Слобожанщині передавалася полковникам. У жовтні 1702 року донський козак К.Булавін організував повстання на Дону і південній Слобожанщині. На захист селітряних заводів, розміщених на спірних територіях, виступає Охтирський полк. 12 квітня 1708 року охтирські козаки вирушають на Дон, щоб зупинити бунтівників. На початку липня цього ж року повстання було жорстоко придушене. Наприкінці 1707 року, враховуючи особливу складність обставин, цар Петро відправляється на Дон. Дорогою він вирішив перевірити обороноздатність фортець полків Слобідської України, у тому числі і Охтирську фортецю. Зимового морозного дня 26 грудня 1707 року кортеж царя під'їхав до фортечних мурів. Після огляду надійності фортечних укріплень охтирчан, Петро І направляє коменданту Охтирки фон Делдіну наказ ні в які переговори з ворогом не вступати під загрозою смертної кари. Для керівництва оборонними роботами в Охтирку був підісланий військовий інженер де Бріллє, крім того, збільшився арсенал та гарнізон фортеці, важливість якої була очевидна. Тут здавна перехрещувалися шляхи на Полтаву, Зіньків, Бєлгород, Суми, Харків, Красний Кут. Тому “взяття” Охтирки відкрило б ворогу шлях до глибинних районів Росії і дорогу на Москву. У 1708 році гетьман Іван Мазепа уклав таємну угоду зі шведським королем Карлом ХІІ. В одній із статей угоди значилося, що шведські воїни можуть зробити “”зимовий постій” (зимівлю) у одній із провінцій (на Сіверщині), доки Мазепа не збере козацьке військо і не прихилить на свій бік слобідських козаків. В інших статтях угоди йшлося про приєднання цих військ до шведів і спільний похід на Москву, також передбачалася поставка провіанту для шведського війська. 1 лютого 1709 року Петро І знову особисто перевірив готовність фортеці до бойових дій. Ще 13 січня Меншиков, інспектуючи обороноздатність фортеці, писав Петру: “я здешнюю фортецию осмотрел и не знаю, что с ней винить, понеже не весьма оборонительная, но такшо что велика и, например, будет вместе с предместьем 2000 дворов, и ежели оную держать, то надобно целую дивизию посадить”. Тому половини сили кавалерії у складі двадцяти драгунських полків під командуванням Меншикова Петро І направив із Сум в Охтирку, коли очевидним став намір Карла ХІІ “итти к Ахтырке и оную штурмовать”, цар надсилає сюди і головні піхотні сили. Після боїв під Опішнею 11 кавалерійських та два піхотних полки під командуванням Карла ХІІ підступили до Охтирки, спаливши 8 лютого слободу Хухру. Мужньо захищалися жителі слободи Олешні, для захоплення якої було виділено чотири кавалерійські полки шведської армії. Останні захисники знайшли прихисток і смерть у місцевій церкві, яку завойовники спалили разом з людьми. Шведи мали надію, що українці підкоряться без бою, але зустріли відчайдушній опір. Зважаючи на можливу облогу Охтирки, жителі спалили передмістя і додатково укріпили фортецю. Оцінивши масштаби пожежі, співвідношення сил і рішучість місцевого населення шведи припинили наступ на Охтирку, обігнувши місто, вирушили до Красного Кута, звідти - до Богодухова але були зупинені біля села Городне, де охтирські козаки завдали їм нищівної поразки і змусили відступити до Опішні. Ось як писав про це О.Д Меншиков гетьману Скоропадському: “ Неприятель, после учинившемуся ему под городнею бесчестия и не против того воинским образом учинить нам оплаты, починя здешним жителям многие разорения, а именно места Красный Кут, Коломак и иные попаля, пошел назад к Опошне и вышеупомянутых мест жителей мужеска и женска полу в неволю побрал, невинных младенцев в воду побросал и иные многию зла учинили». (На місці цієї знаменної битви, яка закінчилася першою великою поразкою шведської армії у 1999 році був установлений обеліск, на жаль, у наш час осквернений — зірвана табличка за написом. Ось як потомки славних охтирських козаків шанують подвиги воїнів — захисників вітчизни). Надзвичайно люті морози раптово змінилися відлигою, а 13 лютого був сильний дощ. Всі річки порозривалися і затопили низини та заливні луки, утворилося повне роздоріжжя, ні про який наступ шведської армії не могло бути й мови. тому Карл ХІІ наказав повернути на південь. 27 червня 1709 року під Полтавою відбулася битва, яка вирішила весь хід Північної війни, але Охтирського полку там не було, він залишився для захисту південних кордонів від нападів кримських татар. Після Полтавської битви до Охтирки було направлено 2223 шведських військовополонених. Шведи таки ввійшли у Охтирку, але як переможені. Олексій СЕРГІЄНКО, краєзнавець. |
| Останнє оновлення ( П'ятниця, 24 грудня 2010, 12:13 ) |
