Охтирщина святкує Шевченківські дні

Щороку українці відзначають дні пам'яті про генія всього нашого народу Тараса Григоровича Шевченка. Вшановують його, беручи до рук “Кобзар”, виконуючи його пісні, відвідуючи пам'ятники та погруддя. У 2011 році виповнилося 197 літ з дня народження поета і 150 — з тієї миті, коли перестало битися його серце. 
В Охтирці у шевченківські дні читали поезії самого Великого Кобзаря і присвячені йому, проводили тематичні вечори, відбулося урочисте покладання квітів до погруддя Тараса Григоровича.
Юні охтирчани цитують вірші людини, яку знає кожен українець. У різні часи ми відкрили для себе Шевченка, по-різному його сприймаємо, але всі ми сповнені гордості, що маємо такого талановитого, мужнього, незламного у своїй вірі в Батьківщину поета-земляка.

Не поет - бо це ж до болю мало, Не трибун - бо це ж лиш рупор мас, 
І вже менш за все - "Кобзар Тарас", Він, ким зайнялось і запалало. 
Скорше - бунт буйних майбутніх рас, Полум'я, на котрім тьма розтала, 
Так писав про Тараса Шевченка Євген Маланюк. Мітинг, присвячений поетові відкрив охтирський міський голова Олег Касьяненко. Згадав про те, скільки встиг Кобзар за 47 прожитих років, якої долі бажав нащадкам.
Катерина Макаренко — депутат міської ради, голова Охтирської філії Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Шевченка — пригадала про відвідування Моринців та Кирилівки, як виконувала в Каневі, на могилі генія українського народу, його пісні.
Член громадської ради при виконкомі охтирської міськради Ольга Косарєва зауважила, що за 3 роки ми відзначатимемо 2 століття з дня народження Великого Кобзаря, висловила сподівання, що до того часу і в нашому місті буде встановлений пам'ятник українському пророку. До речі, відповідно до затвердженого Кабміном плану заходів, до святкування двохсотріччя Тараса Шекченка планують відзняти фільм «Художник» про життя Тараса Григоровича та стрічку за мотивами поеми Кобзаря «Толока». 
Знайома багатьом охтирчанам Людмила Батаніна продекламувала вірш на згадку про поета, подарувала Охтирській міськраді одну зі своїх робіт. 
Під звуки бандури до Тарасового погруддя лягали квіти. Як символ пошани, вдячності та жалю, що не виконали досі повною мірою його заповіт. Втім, ми з гордістю принесемо Кобзареві квіткові оберемки, коли реальністю стане життя в омріяній та оспіваній ним сильній, вільній державі.