|
 Практично в усіх культурно-освітницьких закладах міста дуже насиченою була програма новорічно-різдвяного циклу. Тематичні концерти на майданах і в клубних закладах, вистави і виставки, зустрічі творчих людей, презентації... Підготувався до відзначення свят міський краєзнавчий музей. Відкрили виставку творів ще однієї нашої народної майстрині — Надії Гапчак. Представили вироби не просто людини, у якої вдається рукоділля, а справжнього майстра своєї справи — і за рівнем виконання, і за різноманітністю технік робіт. Залишається лише дивуватись, як досі про майстра такого класу майже не було відомо широкому загалу охтирчан. Виставка у музеї стала справжнім відкриттям нового імені у когорті народних умільців.
Кілька слів про авторку. Народилась на Вінничині, довгими зимовими вечорами вчилась у мами та бабусі прясти, ткати, вишивати. Після школи вступила до училища у Херсоні, працювала в цьому місті та в Одесі. Вийшла заміж і разом з чоловіком за направленням приїхала до Охтирки. Він трудився в “Охтирбуді”, а вона — на “Промзв'язку — кранівником! Виховали двох доньок, Оксану і Олесю, нині мають онуків, яким Надія Іванівна з радістю передає усі премудрості того, чого навчилась сама від старших. Спільні заняття підштовхують до пошуку нових тем, спроб працювати з іншим матеріалом. І на виставці ми зустріли й Надію Іванівну, і її внучку Дашу Негуторову.
Надія Іванівна погодилась провести невелику екскурсію експозицією. Почала розповідь з об'ємних картин, виконаних із соломки. Різні її види використовуються для виробів — з пшениці, жита, вівса. Остання найбільш зручна для обробки, вигинання, а житня важка, жорстка, не дуже піддається рукам, зате який багатий колір має - темнокоричневий, з золотавим відливом. Яких тільки візерунків не створила з цього незвичного матеріалу Надія Іванівна! Здавалося б, як можна з розрізаних частинок звичайнісінького злакового стебла створити троянду, волошку, фігурки птахів, багато інших сюжетів. А вона вміє... Виходять ось які чудові, довговічні картини з живого матеріалу. Кілька з них майстриня виготовила до особливих родинних дат — 25-ти і 30-річчя подружнього життя з чоловіком, з нагоди одруження дочки — тут, зрозуміло, присутні суто весільні мотиви.
Поряд на виставці розміщені й яскраві рушники, вишиті на старовинному полотні, яке ткали ще батьки. Колись і мови не було, що купувати щось для рушників у крамниці, тим більше, готові вироби. У кожній родині все робили власноруч — у когось гірше вдавалось, у когось краще, але то були сімейні реліквії, які передавались з покоління в покоління, їх число зростало завдяки старанням молодших. І Надія Гапчак створила ось такі привабливі вироби, якими могла б пишатися кожна господиня. Техніка виготовлення називається художньою гладдю — це коли, як художник на пензлик підбирає фарби, так вишивальниця вибирає нитки.
Показала майстриня також вишиті хрестиком рушники, на яких зображені добірні грона винограду, а також рушники покутні, тобто вже не обрядові весільні, а створені для прикраси оселі, розміщувались вони в червоному кутку — на покуті.
Коли ще вдома на Вінничині молода Надія підростала, більше у неї ставало й виробів, виготовлених за порадами старших та цілком самостійно. Можна вже було і про власну скриню подумати — з вишиванками, рушниками, скатерками, серветками. Щось у нинішню експозицію потрапило з першого доробку, щось створювалось зовсім недавно. Цікаво було оглянути ось такі невеликі полотняні смуги-прикраси з романтичними трояндами, або багато оздоблені вертикальні доріжки з яскравим ромбовидним малюнком — здається, що таким виробам місце лише ось тут у музеї, а не просто в одному з будинків — щоб милуватися красою мало змогу могло якомога більше людей.
На сусідній стінці у невеликих світлих рамках розміщено рукоділля вже молодшого представника родини — учениці 5 школи, як ми вже знаємо, вихованки не одного гуртка охтирських освітніх закладів, справді досить обдарованої дівчинки Даші Негуторової. Приємно, що й бабуся всю душу вкладає у навчання внучки народному мистецтву, і що сама Даша з задоволення всотує науку, створену поколіннями. Буде і з неї з часом хороший майстер вишивки і різних ужиткових виробів. До речі, поряд розміщено окрему експозицію, в якій представлено вироби, до яких доклало рук мало не півродини — і сама Надія Іванівна, і чоловік її, Володимир Андрійович, і, крім інших, знову ж — Даша Негуторова. Як бачимо, експозиція має новорічно-різдвяну спрямованість. Тут можна побачити розгорнуту сценку зі знаменитих “Вечорів на хуторі біля Диканьки” - з симпатичними ковалем Вакулою, Оксаною, паном Головою, Солохою, Дияконом, кумасями, іншими персонажами. Та й загалом добре передана атмосфера українського села часів Миколи Гоголя. Шанувальники новорічної символіки зможуть помилуватись зимовим етюдом з багатьма символічними елементами — від годинника до золотавих дзвіночків, що сповіщають про прихід новоліття. І тут же знаходяться роботи Даші, виконані в основі своїй з солоного тіста, на якому сюжети після спеціальної обробки, розмальовуються різнокольоровими фарбами.
А ось незвичайні фартухи. Той, що бузкового кольору, Надія Іванівна вважає, використовуватиметься на кожен день, бо він, мовляв, простенький. Але ж багато наших господарок такий “простенький” фартух тримали аби лишень показатись перед гостями на свята. Що вже говорити про його сусіда — красень-фартух, на синьо-волошковому фоні якого милують око білі квіти ромашок.
Зверніть увагу наподушки, які виготовила народна майстриня. Де там на них спати! Дивлячись на гаптовані узори, відразу згадуються знані всіма українські пісні про червоний і чорний кольори, нехай і не на сорочці... Загальні враження від таких домашніх виробів надзвичайно яскраві і позитивні.
Новий відділ експозиції — і зовсім нові твори. Перед нами триптих “Кобзар”. Як з часом чимало хто з майстринь, отримавши певний досвід, прагнуть бодай спробувати вишити хоч одну ікону, так багато хто з них пробує свої сили в ушануванні пам'яті Великого Тараса Шевченка. Довго йшла до цього й Надія Іванівна. Та якось відчула в собі сили, відклала все і взялась за портрет Кобзаря й полотно з текстом його святого Заповіту. Не один тиждень пішов на копітку роботу. Але тепер нею пишається.
Про ще кілька своїх творів розповість і сама автор. До речі, постійно з вдячністю згадує, що у виготовленні деяких елементів завжди допомагає чоловік Володимир Андрійович.
Детальніше познайомитись з цікавою виставкою можна в Охтирському краєзнавчому музеї, де протягом найближчого часу працюватиме новорічно-різдвяна експозиція.
|
