|
 Наприкінці минулого тижня в суспільстві відзначався особливий день — пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій. Дуже скорботна, трагічна дата — в Україні, хоч у 1932-33 роках не не було ні воєнних дій, ні масштабних епідемій, за дуже короткий час залишили цей світ сім з половиною (а за деякими оцінками і більше) мільйонів її громадян. Діти, молоді і сильні люди, сивочолі ветерани втрачали життя не через хвороби чи вік, а через жорстоку політику тодішньої партійної верхівки на чолі з Йосипом Сталіним. Цю страшну сторінку в долі України добре пам'ятало не одне покоління. Але відкрито згадувати її багато десятиліть було справді небезпечно — люди могли поплатитись добробутом, кар'єрою, волею. Про потребу вшанування жертв Голодомору 1932-33 років в Україні заговорили лише наприкінці вісімдесятих, коли на хвилі оголошеної Михайлом Горбачовим перебудови поступово почали слабшати заборони на певні історичні події. Але і то був лише самий початок. Фактично скорботна й свята тема було покладено в основу державної політики за президентства Віктора Ющенка. І ось вже кілька років в останню суботу листопада у великих і маленьких населених пунктах по всій Україні люди збираються аби вшанувати пам’ять безвинно загиблих у ті жахливі жнива скорботи.
В Охтирці нинішнього року мітинги-реквієми розпочались із зібрання біля пам'ятного знака жертвам голодомору у сквері біля площі Леніна. Чи не вперше досить чисельним колективом сюди прийшли і представники органів влади, зокрема, районної. Відкрив мітинг керівник райдержадміністрації Віктор Сугак.
До присутніх звернувся голова районної ради Сергій Кірічко.
Як можна було колись говорити про те, що голодомору в Україні — то вигадки, коли і досі живі люди, які пережили його жахіття, коли є немало свідчень, зібраних під час зустрічей з ними справжніх захисників правди. Мало не все село обійшла свого часу й жителька Довжика Катерина Гаранжа.
До слова запросили жителя Кардашівської сільради Петра Усика.
Отець Михаїл, натоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці, що знаходиться в Охтирці на вулиці Червоноармійській, відслужив молитву за упокоєння духа загиблих у страшні 1932-33-ті роки. Присутні запалили свічки пам'яті про тих, хто переніс муки голодної смерті, поклали квіти до підніжжя пам'ятн знака скорботи.
Наступного дня сюди знову прийшли охтирчани — представники громадських організацій, жителі міста, які вже багато років з особливою увагою вивчають і несуть у маси правду про важливі віхи в історії України, прагнуть докласти більше зусиль до духовного відродження суспільства. До речі, і сам цей пам'ятний знак у вигляді хреста з кам'яним постаментом і з'явився завдяки ентузіастам, немало з яких і цього року прийшли до скверу біля центральної площі Охтирки.
З часом до облаштування святого місця підключились й інші люди, представники окремих організацій. Адже трапився тут і дуже прикрий факт — встановлений і освячений хрест зруйнували руки вандалів, треба було в короткий строк рятувати пам'ятний знак, укріплювати його, здійснити благоустрій території. Але тепер місце духовного поклоніння виглядає досить пристойно, і представники громадськості вважають за свій обов'язок, незалежно від намічених офіційних заходів, щороку віддавати тут шану жертвам голодомору та політичних репресій. Саме зі спільної молитви й розпочали урочистості біля хреста пам'яті. Очолив її настоятель храму Успіння Пресвятої Богородиці отець Михаїл.
До присутніх звернулась очільниця міського осередку Народного Руху Ольга Косарєва.
Взяв слово голова Охтирської організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” Олександр Скиба. Від молодого покоління, депутатського корпусу районної ради виступив Сергій Гавриленко.
На завершення зібрання присутні розділили поміж собою коровай запашного хліба, пом'янувши страждання мільйонів українців у далеких 1932-33-у роках.
Чимало охтирчан прийшло того дня ще до одного пам'ятного знака жертвам Голодомору в Україні — великого символічного хреста, встановленого у березовому сквері неподалік Соборного кладовища. Саме тут віднедавна відбуваються головні міські заходи до Дня пам'яті жертв Голодомору й політичних репресій. Прийшли представники різних установ, організацій, трудових, освітянських колективів, просто небайдужі до історії свого краю, доль тисяч земляків охтирчани. Кожен з них знає немало гірких фактів трагедії голодомору — хто від своїх рідних, знайомих чув, дізнався з матеріалів газет і телебачення. Але коли ось так, разом стоять на мітингу осіннім днем, слухають слова ведучої, виступаючих — якось по-особливому охоплюють почуття, дуже глибоко сприймається болюча непроста тема.
До всіх звернувся міський голова Олег Касьяненко.
Олег Володимирович просить пом'янути загиблих хвилиною мовчання. Звернемось зараз до деяких сумних фактів. У 1932 році в книзі реєстрації актів громадського стану по Охтирці було 800 записів, а в 1933-у лише з січня по листопад — 2723! У висновках про смерть значилось немало різних діагнозів, які приховували справжні причини масової загибелі людей. А в багатьох випадках, починаючи з зими жорстокого 1933 року, реєстрація про смерті відбувалась навіть не за актовими записами, а за списками масових захоронень...
Перед присутніми виступив голова Охтирської організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Олександр Скиба.
Про зібрані свідчення періоду голодомору розповіла директор міського краєзнавчого музею Наталія Калюжна.
Так, важко зрозуміти, що населення країни, яка має чи не найродючіші на планеті землі, яке завжди вміли господарювати, і мало достатні запаси провіанту, у ті роки виявились у лещатах жахливого голоду. Неможливо осягнути, що його зроблено штучно, за вказівкою вищого керівництва тодішньої держави...
На мітингу виступила депутат міської ради, педагог Тетяна Макарова. Від численного загону підприємців до присутніх звернулась Вікторія Науменко.
Під час таких поминальних дат громади завжди звучить слово проповіді та молитви від духовенства. Звернувся до громади благочинний Охтирського округу, настоятель Свято-Покровського кафедрального собору отець Євгеній.
Запали в душу слова ведучої одного з мітингів-реквіємів з нагоди нинішнього Дня пам'яті жертв Голодомору та політичних репресій, що линули над зажурливими деревами осіннього скверу:
Схилімось, люди, у скорботному поклоні,
Земля страждала від благань малих дітей
До владних і святих простягали долоні
Голодних, роботящих і принижених людей.
...Сутеніло. Учасники заходів пам'яті запалювали свічки. Ось їх уже кілька десятків, сотень... Трепетно тримають їх у руках, захищають від подиху холодного передзимового вітру. Скільки тиcяч їх з'явилось того суботнього вечора на вулицях, площах, скверах, у вікнах будинків по всій Україні. Ми схиляємо голови в шані про загиблих земляків. Пам'ятаємо. Заради того, щоб таке горе більше ніколи не повторилось...
|
