Під В'язовим проведено розкопки захоронень часів Великої Вітчизняної |
||||
|
|
Саме така могила усі ці десятиліття від часів війни була і густому лісі під В'язовим. Але немало вже з тих місцевих жителів, які знали про неї, дуже постаріли, декого й немає разом з нами. Та й взагалі хотілось дізнатись якомога більше про людину, вічний сон якої охороняють в'язівські дуби, осики, клени. Якщо вдасться — віднайти родичів загиблого. Найперше взявся за цю благородну справу старший єгер Хухрянського лісництва Олексій Безноско. У нього вже був досвід такої роботи. Не вперше співпрацював він і з відомим на Охтирщині пошуковим загоном “Пам'ять” міської школи №7. Й цього разу було зроблено все, щоб добути максимум інформації про солдата Великої Вітчизняної. За детальнішими поясненнями ми заздалегідь звернулись до керівника загону пошуківців Анатолія Чернишкіна. А тим часом учасники цієї поїздки пам'яті все наближались до місця свого призначення. Ближче спілкувались з членами російської делегації. Говорили про все — від згадок про великі бойові операції років Великої Вітчизняної, до порівняння ходу призовних кампаній у сучасних Україні та Росії. В групах, які мали безпосереднє відношення до охтирського пошукового загону “Пам'ять”, його керівник Анатолій Чернишкін розповідав про те, як кілька років тому неподалік навколишніх сіл вдалось побувати разом з одним із учасників боїв з фашистами на цій території. Хоч сивочолому фронтовику було вже дуже багато років, він з рюкзаком і топографічною картою немало пройшов тоді лісами Охтирщини, показав місця відомих йому військових операцій. Під час визволення нашого краю від гітлерівської окупації у серпні 1943-го й загинув боєць Радянської Армії, могила якого знаходиться на порослій лісом висотці під селом В'язове. Після проведеної роботи тепер відомо його ім'я. Це Іван Никифорович Солозобов, уродженець Інжавського району Тамбовської області. І цього дня, після відкопування останків солдата, їх передадуть офіційній делегації з Тамбовської області для перезахоронення на батьківській землі. Хотілося б зараз дещо відійти від хронології подій і надати слово жительці В'язового, з якою познайомились уже під час урочистостей у селі. Більше чотирьох десятиліть вона віддала педагогічній праці, добре знає історію села, в тому числі й людей, які безпосередньо доглядали за могилою визволителя. ...Могила Івана Солозобова знаходиться неподалік лісової дороги. На невеликому стовпчику на зрубі зображено православний хрест, вказані ім'я, дати народження і смерті солдата, закріплено георгіївську стрічку. Сьогодні тут зібрались представники влади, ветеранських і молодіжних організацій, місцеві жителі і гості. І звичайно ж, посланці охтирського загону “Пам'ять”. Команда у повному складі: керівник пошуковців Анатолій Чернишкін, педагоги Тетяна Мірошниченко зі школи № 7 та Ольга Пасічна з першої школи, члени загону дев'ятикласники Едуард Гуйда і Владислав Гупса. Хлопці у камуфляжній формі, їхній керівник Анатолій Юрійович та ініціатор пошукових робіт під В'язовим Олексій Безноско і займались безпосередньо розкопками. На “озброєнні” пошуковців був увесь потрібний для цього комплект інструментів — великі і саперні лопатки, спеціальні щупи для дослідження грунту, навіть справжній металошукач. Брали участь у розкопках і представники російської делегації. Доки тривають роботи, поспілкуємось з охтирським військовим комісаром. Пошуківці працювали зі знанням справи. З'ясувавши напрямок, в якому було здійснено поховання, спочатку великими лопатами знімали верхній шар грунту, потім працювали саперними, а коли акуратно, іноді по грудочці знімали землю — то з допомогою лише ножа, а частіше просто руками. Під час таких операцій пошуковців якось по-особливому сприймаєш фразу: “Не можна вважати, що війна завершилась, доки не поховано як слід усіх її загиблих солдатів, до останнього”... Цей куточок української землі став місцем, де людина в останній раз бачила сонце і небо, був його тихим притулком більш, ніж на шість десятиліть. А тепер Іван Солозобов повертається в Тамбов, додому, на вічний спочинок... Учасники розкопок вміщують останки радянського солдата в спеціально підготовлену невелику труну, переносять вантаж у машину і вирушають у зворотній шлях — до В'язового. Відбувались урочистості у сквері в самісінькому центрі села, де встановлено пам'ятники загиблим у роки війни — землякам і визволителям. Обеліски з викарбуваними нагородами за доблесть в роки Великої Вітчизняної та меморіальні плити з прізвищами воїнів добре доглянуті. А над ними стоять прикрашені особливими фарбами осені могутні дерева, промені сонця виграють на золотому листі... Запрошений на урочистості військовий духовий оркестр Охтирки виконує Державний гімн України. Цього разу разом з в'язівчанами його слухають і гості з Російської Федерації. Голова сільської територіальної громади Василь Криворучко відриває мітинг і надає слово заступнику керівника райдержадміністрації Зої Потапенко. Зі словом у відповідь виступив керівник делегації з Тамбовської області, заступник глави адміністрації Олександр Корольов. З хвилюванням говорив ще один представник російської делегації В'ячеслав Карабанов. На особливому значенні події повів мову директор місцевої школи Іван Москаленко. Ледь стримувала хвилювання, звертаючись до присутніх голова районної ветеранської організації. Тамара Кучеренко. В кінці її виступу гість з Росії В'ячеслав Карабанов підійшов, міцно потиснув руку... На мітингу виступили з щемними поетичними рядками учні в'язівської загальноосвітньої школи. І як належить за православним звичаєм відбулась панахида за упокоєння душі. Звичайно, ми не могли залишити село, аби не взяти інтерв'ю у людей, завдяки яким і відбулась ця незвичайна пам'ятна подія, найперше ініціатора пошукових робіт. Олексій Безноско познайомив нас і з регіональним представником по Тростянецькому району Сумського відділення Ліги радіоаматорів України та колегами, завдяки яким налагодили радіоміст пам'яті з росіянами. Мітинг завершувався. Труну з хлібом-сіллю на кришці під хвилюючі звуки військового духового оркестру в'язівчани урочисто передають російській делегації. На завершення розповіді про цю подію додамо, що за часом майже співпали дві події — розкопки пошуковців, урочистості у В'язовому з нагоди передачі делегації з Росії останків земляка-тамбовця і чергова, 66-та річниця визволення України від фашистських загарбників. Ще одна нагода згадати про подвиги захисників Вітчизни, пом'янути їх вдячними словами. І подякувати усім, хто допомагає зберегти пам'ять про героїв війни.
|
| Останнє оновлення ( Понеділок, 29 листопада 2010, 09:32 ) |
...Проміння сонця нового дня лише торкнулось верхівок дерев. У другій половині жовтня й опівдні вже не дуже тепло, а в ці ранкові години особливо відчувається подих осені. Ранньої пори в дорогу покликала незвична подія. Знову до нас дійшло відлуння Великої Вітчизняної... Представники Охтирської райдержадміністрації, громадських організацій, ентузіасти пошукової роботи міста й району вирушали зустрічати делегацію з Російської Федерації, яка щойно перетнула міждержавний кордон і рухалась до Охтирки. Того дня росіяни повинні були взяти участь у виявленні останків радянського воїна, який загинув у часи воєнного лихоліття поблизу села В'язове. Як відомо, мало не в кожному селі, не кажучи вже про центри сільських рад та крупніші населені пункти, є пам'ятники, пов'язані з війною — або односельчанам, які не повернулись з фронтів, або воїнам діючої армії, котрі визволяли територію від гітлерівців. А найчастіше — і тим, й іншим... Та не лише на центральних площах чи вулицях встановлені такі пам'ятники. І не завжди це величні монументи чи стели. Скільки ще в лісах, на луках, узвишшях і в улоговинах стоїть скромних обелісків, а то й просто хрестів чи знаків, де поховані загиблі в роки війни... 
