Тростянцю – 350 літ

Якщо ми скажемо, що такого Тростянець ще не бачив, напевне, не погрішимо проти істини. Якщо візьмемось стверджувати, що такого ще не бачила Охтирка – точно не помилимось!
На початку вересня наші сусіди-тростянчани розлого святкували 350-річчя з дня народження свого міста. І це ж треба такому збігові статися – дощ, якого упродовж кількох місяців з нетерпінням виглядали в Тростянці, щедро вилився на місто саме під час святкування його ювілею, перетворившись з довгоочікуваного блага на прикрість. Та не злякати примхами природи людей, які довго й ретельно готувалися до того, аби подарувати своїй громаді дзвінкий, веселий, урочистий - незабутній день.
А почався він, як і годиться, з поклоніння Господу в місцевому храмі та воїнам біля пам’ятного знаку, де вшанували ветеранів афганської війни, які мешкають у місті Тростянець. Міський голова Юрій Бова вручив колишнім воїнам ювілейні медалі «20 лет вывода советских войск из Афганистана». Ці відзнаки торік були виготовлені в Росії та вручені членам Російської Спілки ветеранів Афганістану. Щоб отримати їх воїнам з України, слід було придбати медалі за власний кошт. Керівництво Тростянця знайшло благодійників, завдяки яким на грудях відважних афганців засяяли заслужені нагороди.

Дітвора, для якої була підготовлена барвиста різноманітна програма, спершу навіть не зважала на надокучливий дощ, який допікав осіннім холодом. Однак незабаром дорослі прийняли мудре рішення – заховатися з маленькими учасниками свята під сухий теплий дах. Отож веселощі продовжилися в фойє будинку культури. Найбільше емоцій викликало у дітей веселкове шоу мильних бульбашок, подароване маленьким тростянчанам невгамовними клоунами. Здавалося, задоволенню дітвори немає меж. Однак наступний сюрприз вразив усіх учасників святкування. Ще б пак! До них поважно та величаво виїхав величенний торт із палаючими свічками. І було їх аж 350! Рівно стільки, скільки виповнилося літ Тростянцю.
Перш ніж пригостити дітей смакотою, міський голова Юрій Бова запросив добровольців, аби допомогли усі ті свічки на тортові задути. Бажаючих виявилось – хоч відбавляй. Та й зрозуміло: хто з дітей не любить задувати свічки на іменинному торті на власному дні народження. А тут день народження всього міста! Та й шматочок святкового солодкого гостинця з рук самого мера має особливий присмак. Присмак турботи про дітвору і прагнення зростити юне покоління справжніми патріотами невеликого Тростянця. Тому зовсім не дивно, що у вінок святкових заходів дитяче свято вплелося такою яскравою квіткою.
Елегантною ошатною трояндою у вишуканому мереживі урочистостей виглядала інша подія, приурочена відкриттю оновленого комплексу залізничної станції Смородине. Мабуть, якби й хотіли зробити кращий подарунок на ювілей Тростянця, то не змогли б, адже це вже вдалося Південній залізниці. Повністю реконструйоване Смородине гостинно відчинило двері саме в день тростянецьких ювілейних роковин.
Чи не найбажанішим гостем на урочистостях з цієї надзвичайно приємної нагоди був начальник Південної залізниці Герой України Віктор Остапчук. Як стверджують тростянецькі залізничники, саме Вікторові Миколайовичу слід перш за все дякувати за те, що кардинальна реконструкція станційного комплексу стала можливою. Адже від станції, пущеної в експлуатацію в 1982 році, залишився лише хребет. Тому й дякував щиро мер Тростянця панові Остапчуку, зробивши шанованому гостеві оригінальні дарунки: картину місцевого митця із зображенням смородинської залізниці та випічку тростянецької майстрині, що зобразила в тісті різні фігури-символи.
А керівник Сумської дирекції Південної залізниці Олена Ситник після вручення їй символічного ключа від оновленої станції провела свого безпосереднього шефа кабінетами та залою, що набули європейського вигляду. Теж саме можна сказати і про кімнати для приїжджих – сучасний міні-готель, де можуть зупинитися транзитні пасажири. Як вдалося залізничникам зробити тростянчанам, та й усім, хто користується послугами Смородиного, такий розкішний подарунок, поцікавились журналісти у керівника Південної залізниці.
Працівники станції Смородине, їхні рідні та знайомі, інші тростянчани із задоволенням переглядали чудові концертні номери, подаровані глядачам залізничниками. А ми поспішали побувати на ще одній непересічній події – відкритті пам’ятника Леопольдові Кенігу. З ім’ям цього відомого підприємця, якого в Петербурзі ще називали цукер-кенігом, що з німецької означає цукровий король, пов’язаний розвиток не лише цукрової галузі в наших краях, а й деревообробної промисловості та залізниці. Якби не ця людина, можливо, Тростянець і досі залишився малим селом.
Розповідають, що барон був здатен на дивовижні вчинки. Одного разу влітку він зробив дружині неймовірний подарунок, наказавши за одну ніч принести кілька тонн цукру і засипати її улюблену гору. На ранок Панночка каталася з гори на санках разом з місцевою дітворою.
Те, що барон дослухався до думки коханої дружини, під час відкриття пам’ятника продемонстрували присутнім сумські актори.
На своїх заводах Леопольд Кеніг прагнув досягти європейського рівня: виплачував пенсії, пільги, тримав свій медичний персонал, бібліотеки, запрошував вчителів для навчання сільської молоді.
Директор тростянецької шоколадної фабрики Ігор Харченко теж вважає Леопольда Кеніга визначною фігурою в історії їхнього міста.
Непомітно підкрадалися до святкового Тростянця вечірні сутінки, які свідчили про наближення великого концерту популярних столичних артистів та грандіозного феєрверку. Та перш ніж тростянчани розташувалися у Круглому дворі, вони побували на урочистостях у будинку культури. Там ушановували тих, хто зробив найвагоміший внесок у добробут Тростянця. Почесними знаками за вклад у розвиток міста міський голова нагородив чималу кількість вагомих та шанованих людей, знаходячи для кожного особливі слова поваги та вдячності. А коли надійшла черга мовити слово самим нагородженим, колишній директор музичної школи сказав його при допомозі музичного інструмента, подарувавши землякам ліричну композицію.
Весь час, поки тривали урочистості в будинку культури, нас не полишало враження, що ми спостерігаємо за подіями, що відбуваються у великій дружній родині. І об’єднана вона багатьма чинниками, а стержнем всього є шана та любов до міста, вулицями якого щодня ходять наші сусіди.
По закінченню урочистостей ми запитали Юрія Анатолійовича Бову, скільки сил та фінансів потребує таке грандіозне відзначення міських іменин, чи під силу іншим містам влаштовувати подібні святкування.
Важко сказати, чого більше очікували господарі та гості на завершення свята – концерту гуртів Авіатор, Ріал О та Віталія Козловського чи спалаху яскравих букетів у вечірньому осінньому небі над старовинним Круглим двором. Небо щедро малювало людям різнокольорові химерні картини – насичені та різноманітні, яким і повинне бути наше життя.