ДЕМократичні казки

Чи любите ви, шановні глядачі, казки? Мова не про ті сповнені народної мудрості повчальні історії, які розповідає маленьким охтирчанам наш дядечко Олесь. Кажемо про казки для дорослих – ними щедро пригощають нас політики, надто ж у передвиборну пору. Ні для кого не секрет, що дуже вправною казкаркою є міський голова Охтирки. Вона, власне, ніколи цього й не приховувала. У 2006 році, воюючи з опонентами за повторне оволодіння мерським кріслом, за кілька днів до виборів задушевно обіцяла охтирчанам… Тоді виборці повірили Ірині Іванівні та її обіцянкам перетворити фантазію на реальність і вдруге вклали до її тендітних жіночих рук скіпетр міської влади. Як вона ним скористалася – то вже інша історія – казкова чи правдива - вирішувати виборцям. Ми зараз про інше. Про казки мера, героєм яких вона обрала телеканал «Пульсар».

В одному зі своїх свіженьких інтерв’ю провладній газеті «Наше місто», що, ймовірно, видається на кошти мешканців Дачного, яких обслуговує приватне підприємство «СІБ», мер розповіла читачам чергову казкову історію про те, як місто утримує місцеву телерадіокомпанію. Ірина Іванівна Демченко стверджує, що за показ сесій міської ради «Пульсару» було перераховано солідну суму - 31 тисячу 320 гривень. Відчуваєте, з якою аптечною точністю названі цифри? Тільки й того, що копійки ще не долучені. Такої б філігранної точності мерові дотриматись в іншому – в уточненні, коли ж саме, в якому тобто році, ті гроші місто телеканалу платило. Цей факт Ірина Іванівна цілеспрямовано обійшла боком, зате натхненно продовжила казкову оповідь: при тому, що місто платить телебаченню шалені гроші, в кадр потрапляє тільки те, що заманеться самим пульсарівцям! Отак захопилась наша казкарка власною фантазією, що навіть сама себе перехитрила (пригадуєте, є подібний казковий герой?) Подумайте, наші шановні глядачі, самі: з якого б це дива платили телеканалу гроші, якби він танцював не під ту музику, яку йому замовили? Наш же міський голова продовжує стращати всіх і кожного, в першу чергу депутатів, «Пульсаром» (хоча в казках іншими звірами лякають!). Ось і недавно на позачерговій сесії не втрималась, щоб знову не поскаржитись колегам на телевізійний начебто чотирирічний терор. Ось так гаряче відгукнулась утримувачка міського керівного жезла на привітну усмішку пульсарівського оператора (про образование, с на ухмиляется). Невже Ірині Іванівні було б приємніше, якби працівники телеканалу дивилися на всіх вовком? Та це й неможливо, бо в телекомпанії працюють винятково доброзичливі комунікабельні люди – це підтвердять навіть ті, хто вперше спілкується з телевізійниками. А тепер не казка, а реальна історія про те, коли й за що місто платило телеканалу «Пульсар». Таке й справді було, шановні глядачі. Ця історія родом з 2008 року, коли сесія міської ради прийняла рішення про виділення з казни 60 тисяч гривень на рік для популяризації діяльності міської влади. 17 квітня був укладений договір про надання «Пульсаром» послуг з висвітлення діяльності охтирських органів самоврядування. Оскільки мова йшла про бюджетні кошти, вартість навіть послуг знизили на третину, порівняно з комерційною. Кожен матеріал для підняття свого рейтингу в 2008 році міська рада «Пульсару» цілком офіційно замовляла – письмово, на фірмових бланках, де вказувалися не тільки зміст сюжету та необхідний хронометраж, а й ставилися підписи відповідальних міськвиконкомівських осіб. За це телеканалу заплатили 31 тисячу. Тож бачите, Ірина Іванівна, розповідаючи про допомогу міста «Пульсарові», як і годиться кожному поважному політикові, вдало поєднує казку і дійсність. Втім, шановні друзі, продовжимо знайомство з відомими казкарками нашого краю. У мистецтві розповідати неймовірні історії з неперевершеною Іриною Демченко вправно змагається Наталія Борисівна Розторгуєва. Хоча колишню жительку Охтирки, а нині сумчанку, наші земляки більше знають як журналістку та обласну депутатку. Адже довірили їй представляти свої інтереси на обласному рівні як завзятій соціалістці. Наталія Борисівна так гаряче відстоювала ідеї соціалізму, що товариші по партії обрали її головою депутатської фракції. Як же були подивовані прихильники соціалістичної партії та самої пані Наталії, коли півроку тому надибали в Інтернеті інформацію про ювілей журналістки-депутатки. Та не сама дата їх збентежила. Їм було незрозуміло, чому із золотою порою в житті соціалістку-активістку вітає вже інша партія «Справедливість»? Зрештою, подивимося на це об’єктивно: різні причини, до того ж, цілком переконливі можуть спонукати до зміни партприналежності. Та й переконання і їх зміна – це особиста справа кожного. Однак Наталія Борисівна так не вважає, звісно, якщо це стосується не її, а когось іншого. Особливо, коли мова йде про депутата міської ради Олега Касьяненка. Після недавнього повідомлення на сесії про те, що депутати Касьяненко і Пелих вийшли з фракції БЮТ, їхня колега з облради поспішила з категоричною заявою. Ну хіба ж годиться такій солідній державній особі демонструвати невігластво перед меншими братами й сестрами з міськради? Навіть Ірина Іванівна вимушена була дещо підправити свою соратницю (про заяву до теркомісії). Чим теж подивувала всіх, хто ознайомився з новим Законом України про вибори депутатів місцевих рад. Це раніше, коли пані Розторгуєва переходила з однієї партії до іншої, соціалісти з легкістю могли б достроково припинити її повноваження як депутата облради. Натомість, коли з БЮТу вийшли Пелих та Касьяненко діяв вже інший, прийнятий влітку, закон «Про місцеві вибори». І він не передбачає виключення з депутатського корпусу за зміни поглядів та партквитка. Невже шановні пані голова та пані обласний депутат про це не знали? Та воно й не дивно з огляду на те, що часу на все не вистачає – і нове законодавство вивчати, і свіженькі казки для електорату придумувати. Прагнучи потрапити до трійки лідерів-казкарок, кілька уроків у метрів зі складання фантастичних оповідок взяла керуюча справами міськвиконкому Ольга Сотнікова. Щоправда, вийшло в неї не настільки вправно. Результат освоєння нового жанру може прочитати кожен у згаданій вже газеті «Наше місто». Вистачить на всіх, адже тираж виріс удвічі, тепер це 10 тисяч примірників. Пані Сотнікова, дорікаючи «Пульсару» за те, що шукає позитивний досвід в інших містах, розповіла цікаву історію, що трапилася у 2006 році. Саме тоді міський голова «взяла працівників виконкому, депутатів і повезла до Кам’янця-Подільського запозичити досвід з передачі в оренду землі виключно через конкурс і аукціон». Ви хоч раз чули про проведення в Охтирці чогось подібного? Проте напевне чули про відпрацьовану в нашому місті схему отримання землі під комерційне використання. Спочатку слід знайти порозуміння з вагомими особами з Білого дому. Якщо ви благополучно минули цей етап, а вітер у кишенях не відбив бажання займатися комерцією, тепер ви отримаєте доступ до інформації про вільні земельні ділянки. Визначилися? Вам нададуть землю для житлового будівництва без будь-яких аукціонів. Залишиться лише перевести її згодом у комерційне використання. Невже саме по такий досвід возила на Віннчинину охтирську делегацію пані мер? Звісно, у своїй казці Ольга Сотнікова на цьому не зупинилась – інакше забагато правдивості буде. Свіженькі казочки і зараз готуються – не майте сумніву! Така вже благодатна пора настала для тутешніх казкарів – вибори на носі! Ось тільки нас на казках не проведеш – за вікном далеко не 2006 рік.