Селу Яблучному – 310 років (друга частина) |
||||
|
|
Відрізняється від інших, споруджених у таких же невеликих населених пунктах, місцевий Будинок культури. Він досить солідний за площею, двоповерховий. Тут колись можна було подивитись кінофільм, концерт чи драматичний захід на сцені, працювало немало гуртків за інтересами. А музична школа була навіть крупнішою за охтирську, яка була тільки філією. З тих пір у Яблучному з особливою пошаною ставляться до музики, багато вихідців села, опанувавши азами музичної культури, і життєву долю обрали собі відповідно до захоплення молодих років. Пишаються тут, що яблунчани очолювали музучилище обласного центру, грали в симфонічному оркестрі в Англії. І обов’язково згадують, що їхній земляк, Володимир Федорович Деркач нині – генерал-майор, народний артист України, головний військовий диригент Збройних Сил нашої держави. Говорячи про музичну освіту в Яблучному, односельчани неодмінно розкажуть і про Віктора Дмитровича Павлюка. Це педагог і музикант, як-то кажуть, від Бога. Іншої долі для себе не уявляє… В школі вже не вчителює, за віком міг би відпочивати, але не залишає баян, продовжує передавати свої знання і досвід юним, бере участь в усіх можливих заходах, що проводяться в селі. Був автором багатьох пісенних творів, які звучать зі сценічних майданчиків Яблучного. До речі, і найулюбленішої тут пісні, гімну села. Яку має чудову мелодію, які глибокі слова! «Яблучне моє, ми навіки з тобою, радуй щастям і багатством живи»… Здавалося, невелике село, а скільки неординарних, цікавих людей тут жило і живе! Сьогодні ми згадаємо хоча б про частину з тих, кого називають творчими особистостями. Адже є для того привід – велике свято, День села. У 2009-у воно було особливим, адже відзначали 310 річницю з часу заснування. Заради такої події у визначений день і час до місцевого стадіону поспішали і дорослі, і найменші, і найстарші його жителі. Їх тут чекало багато цікавого. А доки тривав, так би мовити, підготовчий момент, скористаємось можливістю познайомити глядачів з представниками деяких родин. Зокрема, Цехмістрових. Її глава, Віталій Вікторович, свого часу воював в Афганістані, має відзнаки за сумлінне виконання небезпечних бойових завдань. Коли згодом вже зняв військову форму, і в цивільному житті продовжував бути захисником, тільки тепер односельчан, від злочинних проявів тих, хто не дружить з законом. Дякуючи Віктору Дмитровичу Павлюку, педагогу і музиканту, про якого ми згадували раніше, народилась хороша лірична пісня, присвячена Віталію Цехмістро. А виконала її дочка колишнього воїна-афганця. Дуже незвичний твір. Коли ми поцікавились, хто з учасників ювілейного дійства, що чекало попереду, ще міг би поділитись творчими здобутками, організатори свята назвали не один десяток імен. І серед перших – Антона Кучмія, який навчався в місцевій школі. Відкрив у собі хист до малювання, потім опановував майстерність художника в Сумському училищі культури та мистецтв, потім педагогічному університеті ім. Макаренка, а вже в Харкові закінчував магістратуру. Нині в Харкові і працює. З задоволенням приїхав на це свято села, привіз немало своїх малюнків – живописних, графічних, виконується гарячим батіком, коли розпис на тканину накладається гарячим воском. Серед робіт – речі суто класичні, з соняшником і бузиною, лісами і водоймами, рідними українськими пейзажами; а є глибоко авторські, незвичайні, зокрема, на біблійні сюжети. Впевнені, що запам’ятаються цінувальникам, наприклад, триптих «Апостол» та «Георгій Змієборець» - відчуваються продуманість задуму, незважаючи на досить молодий ще вік, уже вміла рука самобутнього художника. Багато хто в Яблучному вважає, що творчі здібності Антону Кучмію передались від дідуся, матері – не лише він у родині мав поклик до малювання, але не склалось. Після перших спроб ще на шкільній лаві, а згодом у вищих навчальних закладах, Антону лише наполегливо розвивав природній та сімейних хист до творчості. Звісно, ми не могли не поговорити перед святом і з ним самим. А тим часом до приміщення місцевої школи сходилось все більше людей. З дітками, найстаршими членами родин, сусідами, цілими вулицями. До речі, колективи вулиць у Яблучному - поняття зовсім не абстрактні. Люди тут справді добре дружать, як вони висловлюються, цілими кутками. В усіх на очах юні односельці ходять до школи, бавляться, допомагають по господарству батькам, підростають, обирають подружню пару, разом гуляють весілля, зустрічають потім з пологових будинків родинне поповнення, через роки вже наймолодших яблучненців проводжають до школи – і все повторюється спочатку. Трудяться на землі, будуються, відпочивають і сумують однією великою сім’єю, в якій не проходять непоміченими для інших ні найгіркіші моменти, ні найщасливіші. А на святі з нагоди 310 річниці з дня народження Яблучного вдалось побачити і те, як цілими вулицями люди об’єднувались у творчі колективи, аби позмагатись з іншими і виконанні пісень, танцювальних номерів та справжніх маленьких п’єс. Вже сама підготовка до оголошеного виступу показувала - буде що подивитись на святі! |
| Останнє оновлення ( Середа, 11 серпня 2010, 13:49 ) |
Як і скрізь у селах, у Яблучному варто відійти від головної вулиці кількасот метрів - і перед очима постає чарівна картина: на неозорих просторах зеленіють лани, широкі луки розкинулись під синім небом, яке з усіма своїми хмаринками відображається у воді невеликих мальовничих ставків та річечок. Поодаль слухають тишу соснові бори. Дорогі серцю пейзажі сільської околиці… Тут, на центральній вулиці, зараз майже не видно людей, і теж, як скрізь, нас зустрічають пам’ятники – загалом радянській епосі і на знак шани до подвигу земляків у роки Великої Вітчизняної війни. Їх тут немало, справжніх меморіальних комплексів і скромніших обелісків. Яблунчани шанують тих, хто віддав життя за майбутнє рідної землі… 
